БАТУРА ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ
(17 лютого 1977 р. – 24 березня 2026 р.)
Старший прапорщик служби цивільного захисту, резервіст ДСНС, солдат Збройних Сил України. Мужній воїн, патріот, чиє серце билося в унісон із долею України.
Витоки та формування особистості
Олександр Батура народився 17 лютого 1977 року в місті Камінь-Каширський Волинської області в інтелігентній родині вчителів-філологів Володимира Григоровича та Лариси Іванівни. Його ранні дитячі роки минули в мальовничому селі Видричі, серед густих поліських гаїв та на берегах повноводної річки Турії. Разом зі старшою сестрою Світланою Сашко зростав в атмосфері любові до рідного слова та історії. Батьки часто брали дітей до школи, де тато працював директором, а мама вчителькою. Виховуючись у родині педагогів, діти змалечку занурювалися у світ українських казок, класичної літератури, а також міфів Стародавньої Греції. Хлопчикові подобалися розповіді про Прометея та Геракла. Він також захоплювався оповіданням «Ріккі-Тіккі-Таві» Редьярда Кіплінга та батьківськими оповідями про видатних постатей минулого — Марусю Чурай, Івана Богуна, князів Святослава, Володимира і Данила Галицького. У зовсім юному віці навчився грати в шахи, які згодом стали його улюбленою настільною грою.
У 1982 році, після переїзду родини на лісостепову Горохівщину, Олександр пішов до першого класу Горохівської середньої школи №2. З юних років він захоплювався вивченням природи, спостереженням за життям і поведінкою тварин. Завдяки вчительці історії Мирославі Євгенівні Ковтун, хлопець щиро полюбив цей предмет. Маючи дивовижну пам'ять, Олександр легко запам’ятовував історичні дати. Уже в зрілому віці історія України стала для Олександра справжнім відкриттям — він ретельно досліджував козацьку добу та визвольні змагання XX століття. Однією з його улюблених книг була повість Мілослава Стінгла «Сіу борються», головна ідея якого — незламна боротьба народу за свободу, гідність і власну культуру за будь-яких умов — стала життєвим кредом самого Олександра.
Хлопець мав чудовий музичний слух. Він навчався у спеціалізованому класі з поглибленим вивченням музики під керівництвом Ігоря Олександровича Каська, де кожен учень опановував сопілку. Відвідував музичну школу по класу труби (альт) та грав у шкільному оркестрі. Одразу після школи здобув водійське посвідчення в Горохівській автошколі ТСОУ.
Військова служба та рятувальна справа
У 1995 році, у віці 18 років, Олександр Батура став до лав Збройних Сил України. В навчальній частині села Старичі на Львівщині завдяки відмінному слуху швидко опанував азбуку Морзе та здобув спеціальність радіотелеграфіста. Подальшу службу проходив у місті Самбір в/ч 397А у підрозділі забезпечення(вузол зв'язку) у складі 10-ї інженерно-саперної бригади Прикарпатського військового округу.
Повернувшись з армії у 1996 році, Олександр пов’язав свою долю з благородною професією вогнеборця— став пожежником-рятувальником Горохівської воєнізованої пожежної частини (згодом — ДСНС). У 2007 році він успішно закінчив Львівський державний університет безпеки життєдіяльності за спеціальністю «організація та техніка протипожежного захисту». Попри пропозиції обійняти посаду інспектора, Олександр відмовився, оскільки не любив паперової роботи , воліючи залишатися на передовій боротьби з вогнем. З 2012 року і до виходу на заслужений відпочинок він виконував обов’язки командира відділення 9-ї державної пожежно-рятувальної частини м. Горохів.
Олександр брав участь у пожежно-прикладному спорті, завойовуючи з командою призові місця на обласних змаганнях, ліквідовував пожежі на торф’яниках Волині, залучався до охорони бурштинових площ на Рівненщині. Окрім служби, займався кікбоксингом, грав у футбол .
Навіть після виходу на пенсію він залишався вірним службі, уклавши у 2021 році контракт на перебування у резерві цивільного захисту. У жовтні 2025 року у зв’язку з проведенням організаційно-штатних заходів ДСНС (у звязку із скороченням штатів) був припинений контракт .
Духовний світ та родина
Олександр мав глибокий та індивідуальний шлях до Бога. Його віра проявлялася в ретельному читанні Святого Письма, пошуках відповідей на фундаментальні питання добра і зла, відвідуванні богослужінь. Його духовною гаванню була Свято-Вознесенська церква міста Горохова, яку він щиро називав «своєю» і в будівництві недільної школи якої брав безпосередню участь.
Своєму єдиному синові Олександр дав ім'я Давид — на честь біблійного царя-псалмоспівця, який відзначався лагідністю, благочестям та непохитною вірою в Бога під час численних переслідувань ворогом. Олександр безмежно пишався сином і вболівав за його майбутнє. Сам він був надзвичайно скромним, добрим, товариським, умів щиро прощати, але органічно не зносив несправедливості та зла. Любив свою родину. Для своїх близьких він був надійною опорою, а сусіди лагідно називали його «швидкою допомогою» за готовність повсякчас прийти на підмогу. Ніколи не цурався фізичної праці на землі, допомагав батькам по господарству.
Завжди вболівав за долю своєї країни — і під час Революції Гідності, і з початком російської агресії. Одним із його улюблених місць було історичне урочище «Прощаниця» — сакральне місце козацької слави та боїв УПА, куди він приїздив вшанувати борців за волю України.
Свідомий вибір та останній бій
Олександр Володимирович, отримавши повістку від Горохівського ТЦК без вагань прибув на збірний пункт. Він мав законне право на звільнення від стройової служби за мобілізацією. Проте Олександр обрав шлях воїна. Своїм батькам він сказав слова, які назавжди закарбувалися в їхній пам'яті:
«Коли Батьківщина стікає кров’ю за нашу волю, я не маю права стояти в сторонi. Якщо всі повтікають, то хто боронитиме її!?»
Так досвідчений рятувальник знову став рядовим Збройних Сил України. За півтора місяця на полігоні він опанував уже третю за життя військову спеціальність — мінометника. Службу проходив на посаді номера обслуги мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону 100-ї окремої механізованої бригади (в/ч А7028).
Його життєвий шлях обірвався під час виконання бойового завдання на запеклих рубежах Сходу. 24 березня 2026 року в районі населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області солдат Олександр Батура загинув внаслідок підступного удару ворожого FPV-дрона. Він залишився вірним військовій присязі до останнього подиху, мужньо виконавши свій обов'язок у бою за волю та незалежність України.
Понад століття тому під час поховання Героїв Крут видатний історик Михайло Грушевський цитував слова давньоримського поета Горація: «Солодко і почесно вмерти за Батьківщину». Олександр Батура підтвердив ці слова власним життям і безсмертним подвигом.
Світла і вічна пам'ять Герою-рятівнику, мужньому захиснику України! Його ім'я назавжди вписане в літопис слави нашого народу.
Качан Михайло Григорович
Качан Михайло Григорович народився 20 листопада 1983 року в селі Журавники Горохівського району Волинської області.
У 2001 році закінчив Горохівську загальноосвітню школу №2. Цього ж року вступив до Шацького лісового фахового коледжу, який закінчив у 2004 році, здобувши спеціальність техніка лісового господарства.
З 2004 року і до вступу до лав Збройних Сил України Михайло працював адміністратором торгової зали на АЗС WOG. Його цінували за відповідальність, порядність і сумлінну працю.
7 серпня 2005 року Михайло одружився. 21 вересня 2008 року в його житті з’явилася найбільша радість і втіха — народилася донька Катерина, яка була для нього джерелом любові та сенсом життя.
Коли Батьківщина покликала, Михайло не залишився осторонь. 28 червня 2024 року він став на захист рідної землі. Проходив службу у складі військової частини А7028 на посаді номера обслуги гранатометного взводу стрілецького батальйону. Свій останній бій Захисник прийняв 10 серпня 2024 року в населеному пункті Залізне Донецької області. Понад п’ятнадцять місяців вважався зниклим безвісти. На жаль, 18 листопада 2025 року Михайла було ідентифіковано за результатами ДНК-експертизи.
24 листопада 2025 року Героя поховали на місцевому кладовищі. Віднині йому навіки сорок…
Михайло Качан віддав своє життя за Україну, за мир і свободу, за майбутнє своєї доньки та кожного з нас.
Світла пам'ять Герою! Він завжди залишатиметься в наших серцях як символ мужності, відваги та любові до Батьківщини.
Хадачкевич Олександр Миколайович
Хадачкевич Олександр Миколайович народився 3 січня 1986 року в місті Горохів Волинської області.
У 1993 році розпочав навчання в Горохівській середній школі №2 й навчався до 2003 року. Повну загальну середню освіту здобув у класах заочної форми навчання,що працюють на базі Горохівського ліцею N1 ім.І.Я. Франка. Після школи навчався у ДОСААФ, де здобув необхідні військово-технічні знання.
20 квітня 2005 року Олександр вступив до лав Збройних Сил України. Службу проходив у місті Львові, у легендарній 80-й аеромобільній бригаді. 19 квітня 2006 року був звільнений у запас.
Після служби працював у Києві в охоронному агентстві «ЮТІС-2007», а згодом — за кордоном.
У 2024 році, повернувшись в Україну, Олександр добровольцем пішов захищати Батьківщину. 19 квітня 2024 року Указом Президента України його було зараховано до лав Збройних Сил України.
Боровся у складі 77-ї окремої десантно-штурмової бригади. За проявлену мужність і відвагу був представлений до урядової нагороди — ордена «За мужність» ІІІ ступеня.
Після отриманого поранення проходив реабілітацію, а згодом знову повернувся на фронт — цього разу у складі військ Національної гвардії України, де продовжував боротьбу до останнього подиху.
Життя захисника обірвалося 23 вересня 2025 року на Дніпропетровщині від травм, не сумісних з життям, отриманих у боротьбі за нашу волю, за незалежність, за мир для рідної землі.
Світла пам’ять про Героя, який віддав своє життя за свободу і незалежність України, назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав і шанував.
Янюк Юрій Сергійович
Янюк Юрій Сергійович народився 07 травня 1994 року в м.Горохові.
Базову середню освіту здобув у НВК " ЗОШ I- III ступеня-гімназія" м.Горохів ( нині Горохівський ліцей N2 Горохівської МР).
Повну загальну середню освіту здобув у класах заочної форми навчання,що працюють на базі Горохівського ліцею N1 ім.І.Я. Франка.
Вчителі згадають Юрія як спокійного, відповідального,працелюбного, товариського юнака, готового завжди прийти на допомогу.
У дитинстві надзвичайно любив футбол, мріяв стати футболістом.
Після закінчення школи пішов працювати в Горохівське приватне підприємство " Вікторія ГОЛД".
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну в червні 2023 року долучився до Збройних Сил України. Службу проходив у військовій частині А4699 на Донеччині. З 17.09.2023 р.- 14.10.2023 р. пройшов курс навчання з водіння бойової машини піхоти в Німеччині у м. Графенвер.
06.11.2023 року отримав поранення під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу з боку сил противника поблизу населеного пункту Авдіївка Донецької області.
Після важкої операції й двохмісячної реабілітації, яку проходив в Ужгороді,приїхав до рідної домівки в Горохові.
Згодом Юрій знову повертається в частину, щоб продовжити службу. Але, хвороба, яку спричинило поранення, дає про себе знати. Юрій повертається додому на лікування. Більше місяця медики в Волинській клінічній лікарні с. Боголюби боролися за його життя.
15 травня 2025 року перестало битися серце мужнього захисника. Йому був лише 31 рік.
19 травня 2025 року Горохівська громада попрощалася зі своїм Героєм! Почесна варта супроводжувала воїна на церковну службу до Свято- Миколаївського храму. Зі сльозами на очах рідні й земляки проводжали Героя на останнє місце спочинку. Поховали Юрія у Горохові.
Горохівський ліцей N2 гордиться своїм випускником- мужнім захисником, гідним сином українського народу!
Прус Віталій Васильович — випускник Горохівського ліцею №2 Горохівської міської ради, гідний громадянин і відданий захисник Батьківщини.
Віталій Прус народився у 1975 році в місті Горохів. Тут пройшли його шкільні роки, тут він зробив перші кроки у доросле життя. У пам’яті вчителів та однокласників залишився щирим, вихованим і справедливим юнаком, який завжди з гідністю ставився до людей.
У час, коли рідна країна потребувала захисту, Віталій без вагань став до лав Збройних Сил України. Він проходив військову службу поблизу населеного пункту Новомиколаївка Запорізької області, де мужньо відстоював територіальну цілісність нашої держави. Був надійним побратимом, людиною честі й обов’язку.
Під час короткої відпустки, яку провів удома серед близьких, його серце раптово зупинилося. Трагедія сколихнула всю громаду. Ми втратили ще одного захисника, який не жалів себе заради нашого спокійного сьогодення.
Горохівський ліцей №2 глибоко сумує разом із рідними Віталія. Учні, вчителі та всі, хто знав його, вшановують пам’ять випускника, який гідно пройшов свій життєвий і військовий шлях.
Вічна пам’ять, вічна шана. Слава Україні! Героям слава!
Геба Степан Іванович
Степан Геба — Герой України, випускник Горохівського ліцею №2
Степан Іванович Геба народився 4 січня 1984 року в місті Горохів Волинської області. Він був випускником Горохівського ліцею №2, де здобув базову загальну середню освіту. Вчителі згадують його як спокійного, відповідального та товариського юнака, який завжди проявляв повагу до старших, мав глибоке почуття справедливості та чітке розуміння, що таке обов’язок.
Після закінчення ліцею він вступив до Горохівського державного сільськогосподарського технікуму (нині — Горохівський фаховий коледж ЛНУП), де здобув спеціальність бухгалтера. Однокурсники та викладачі згадують його як щирого, доброго і дуже справедливого хлопця. Завжди мав свою думку, був активним у житті колективу, щиро підтримував друзів і готовий був прийти на допомогу у будь-якій ситуації.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Степан не залишився осторонь. Він добровільно став на захист рідної землі, не роздумуючи, залишивши родину, друзів і звичне життя. Його мужність, витримка та вірність присязі стали прикладом для багатьох.
У складі Збройних сил України він виконував бойові завдання в найгарячіших точках фронту. Загинув 21 травня 2024 року під час боїв біля села Новоселівка Донецької області. Вісім місяців вважався зниклим безвісти. Лише на початку 2025 року завдяки проведенню експертизи ДНК вдалося ідентифікувати його тіло. Степан Геба віддав своє життя, рятуючи побратимів під час важкого бою. Його вчинок — це героїзм найвищого ґатунку.
13 лютого 2025 року місто Горохів прощалося зі своїм Героєм. Почесна варта, церковна служба у Свято-Вознесенському храмі, сльози на очах земляків та побратимів.
Герої не вмирають. Степан Геба — назавжди у строю, у нашій пам’яті.
Прищук Павло Анатолійович — випускник Горохівського ліцею №2
5 вересня 1999 року у місті Горохів народився Павло Анатолійович Прищук — світлий, щирий, талановитий юнак, який залишив глибокий слід у серцях учителів, однокласників і всіх, хто мав честь його знати.
Павло навчався у НВК" ЗОШ I-III ступеня- гімназія" м.Горохів, нині — Горохівський ліцей №2, який закінчив у 2017 році. Ще з дитинства вирізнявся активністю, відповідальністю та любов’ю до спорту. Був неодноразовим переможцем спортивних змагань, нагороджений грамотами та медалями, завжди прагнув до перемоги та справедливості.
У 2019 році Павло пройшов строкову військову службу морським піхотинцем в Одесі. З початком повномасштабного вторгнення, не вагаючись, став на захист України. Молодший сержант, командир гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмового батальйону, Павло виявив виняткову хоробрість, мужність і відданість. Був удостоєний численних військових відзнак.
22 липня 2023 року, унаслідок артилерійського обстрілу окупантів поблизу села Старомайорське Донецької області, Павло Прищук загинув, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі. Без нього залишилися дружина Юлія та п’ятимісячний син Тимур, який зростатиме з гордістю за свого батька — справжнього Героя.
Світла пам’ять про Павла Прищука — назавжди у наших серцях.
Вічна слава Герою України, який віддав життя за наше мирне майбутнє, за волю, за свободу!
Світла пам’ять Герою — випускнику Горохівського ліцею №2 Дмитру Чижику
Горохівський ліцей №2 Горохівської міської ради з глибоким сумом і гордістю вшановує пам’ять свого випускника — Дмитра Всеволодовича Чижика, справжнього патріота, мужнього воїна, захисника незалежної України.
Дмитро Чижик народився 1 квітня 1982 року в місті Горохів. Свою шкільну освіту здобув у НВК" ЗОШ I-III ступеня- гімназія" м.Горохів — закладі, який сьогодні носить назву Горохівський ліцей №2. Тут формувався його характер, світогляд, любов до рідної землі.
Після закінчення школи Дмитро вступив до Львівської академії ветеринарної медицини імені С. З. Гжицького. Життєвий шлях привів його до праці в охоронній фірмі у Львові, а згодом — до роботи на меблевій фабриці в Нововолинську. Він був не лише відповідальним працівником, а й турботливим чоловіком і батьком двох синів — Павла (2012 р.н.) та Іллі (2014 р.н.).
Справжнім героєм Дмитро став у 2014 році, коли разом із братом Миколою вирушив боронити Україну в зоні АТО як армійський розвідник. Після повернення на мирну Волинь не полишав прагнення допомагати ближнім, працював, підтримував волонтерські ініціативи.
З першого дня повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Дмитро добровільно прибув до розташування 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Як сержант і командир відділення артилерійської розвідки, він воював на найгарячіших напрямках — у Житомирській, Київській, Харківській, Херсонській, Миколаївській областях, на Донеччині.
Він був оператором дрона, майстерно керував безпілотниками, рятував життя побратимам і завдавав нищівних ударів ворогу. Перший дрон купив за власні кошти, інші — отримав завдяки волонтерам, з якими постійно співпрацював. Допоміг передати на фронт і автомобіль, наданий друзями з Латвії.
У 2022 році Дмитро отримав важке поранення та контузію, проходив лікування і реабілітацію, але знову повернувся до побратимів.
12 березня 2023 року, виконуючи бойове завдання біля села Дворічна Куп’янського району Харківської області, героїчно загинув від прямого артилерійського влучання.
23 березня 2023 року Дмитра Чижика поховали у рідному Горохові .
Світла пам’ять, вічна шана і низький уклін Герою, нашому випускнику, який поклав життя заради майбутнього України.
Герої не вмирають.
Слава Україні! Героям слава!
Світла пам’ять випускнику Горохівського ліцею №2 – Герою України Віталію Палію
8 лютого 1984 р. – 28 січня 2023 р.
Старший солдат 109 батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади.
Навідник. Загинув під час виконання бойового завдання в н.п. Роздолівка Донецької області.
Наш заклад з сумом і глибокою скорботою вшановує пам’ять Палія Віталія Володимировича, випускника Горохівського ліцею №2, який віддав життя за незалежність і свободу України.
Віталій народився 8 лютого 1984 року в селі Ржищів. З першого по дев’ятий клас навчався у Горохівській школі №2, яку закінчив у 1999 році. Віталій зарекомендував себе як спокійний, врівноважений та ввічливий учень, завжди готовий прийти на допомогу. Він вирізнявся товариськістю, активною участю у позакласному житті, зокрема, полюбляв командні ігри з м’ячем.
Подальший життєвий шлях Віталія був сповнений праці та відповідальності. Він здобув середню спеціальну освіту у ВПТУ №2 м. Луцька, завершив навчання у 2005 році. У 2012 році — пройшов кваліфікаційне навчання за спеціальністю «охоронець» у Волинському училищі професійної підготовки працівників міліції УМВС України у Волинській області (м. Колки).
Свій обов’язок перед державою Віталій почав виконувати ще у 2003–2004 роках під час строкової служби у прикордонних військах (м. Великі Мости, Львівська область).
До початку повномасштабного вторгнення працював охоронцем на підприємствах ГСР ДП «Арсенал» та ПП «Агросервіс». У Віталія залишилися дружина та двоє неповнолітніх дітей…
24 лютого 2022 року Віталія було мобілізовано. Він служив у роті охорони Першого відділу Луцького РТЦК та СП, а з 27 грудня 2022 року проходив вишкіл у місті Коломия. З 14 січня 2023 року його батальйон передислокували в район міста Дружківка на Донеччині.
28 січня 2023 року, під час виконання бойового завдання, Віталій загинув від вибухової травми внаслідок мінометного обстрілу. Похований на новому кладовищі в місті Горохів.
Світла пам’ять Віталію Палію — нашому випускнику, мужньому захиснику України, люблячому чоловікові, батькові, другові. Його подвиг назавжди залишиться у серцях громади та шкільної родини.
Феоктистов Сергій Олександрович
Світла пам’ять Герою – нашому випускнику Феоктистову Сергію Олександровичу
Феоктистов Сергій Олександрович народився 19 серпня 1984 року у місті Горохів Волинської області. Навчався у навчально-виховному комплексі "ЗОШ І–ІІІ ступеня – гімназія" м. Горохова, який закінчив у 2000 році.
Вчителі та однокласники пам’ятають Сергія як старанного, добросовісного й уважного учня. Він брав активну участь у житті класу та школи, завжди був товариським, привітним і вихованим. Його доброзичливість, щирість і щедра душа залишили теплі спогади в серцях тих, хто його знав.
У 2008 році Сергій закінчив Горохівський коледж Львівського національного аграрного університету. Він був добрим сином, мріяв про власну сім’ю, про звичайне людське щастя, якого прагне кожен.
Свою військову дорогу Сергій розпочав у 2003 році, проходячи строкову службу в Мелітополі, на транспортному аеродромі. А з 16 липня 2015 року добровільно став до лав захисників України. Служив у 24 окремій механізованій бригаді. Воював, як і всі побратими, з думкою про рідних, рідне місто та батьківський дім.
26 вересня 2015 року, виконуючи обов’язки військової служби в зоні проведення антитерористичної операції, старший сержант інженерно-саперного взводу Сергій Феоктистов загинув поблизу смт Новгородське Донецької області внаслідок підриву на вибуховому пристрої.
Це величезна втрата для родини, друзів, побратимів, рідної школи та всієї України.
Горохівський ліцей №2 гордиться своїм випускником — мужнім захисником, гідним сином українського народу.
Вічна слава Герою.
Герої не вмирають — вони вічно живуть у нашій пам’яті.
Щирі співчуття рідним та близьким.
Вічна шана Героям - випускникам
